Головна Українські традиції Осередки громадського спілкування
   

ОСЕРЕДКИ ГРОМАДСЬКОГО СПІЛКУВАННЯ

ЦЕРКВА, крім культових відправлень, слугувала головним осередком громадського спілкування та святкового дозвілля. Ставлення до церкви головним чином визначало репутацію селянина. Регулярне відвідування церкви було обов'язковою ознакою його порядності й доброчинності. Як твердиня православної чи католицької віри, церква відігравала значну роль у збереженні матеріальних пам'яток історії та мистецтва України, духовних засад її населення. До церкви селяни приходили не тільки з нагоди релігійних свят, а й зі своїми сімейними потребами – народження дитини, весілля, хвороба чи смерть когось із рідні. Тут влаштовувалися загальноміські молебні, звідси починалися процесії навколо села, по ланах для забезпечення врожаю або запобігання стихійних лих. На цвинтарі відбувалися колективні обіди під час храмових свят. "Під церкву" збиралися послухати мандрівних богомольців, співців-лірників. Часто біля церкви проводилися громадські сходи з різноманітних питань.

ЯРМАРКИ. Періодично влаштовувані в установлених місцях (містах, містечках, великих селах) торги, ринки товарів виступали традиційними центрами спілкування. Ярмарки були улюбленою подією в одноманітному житті селян. У такий день навіть до церкви ходили менше. Задовго до світанку селяни пішки чи на возах вибиралися з сіл і довгою чередою тягнулися до місця ярмарку, де, вирішивши господарські справи, могли віддаватися дозвіллю. Тут відбувалися зустрічі, знайомства, запрошення на храмове свято чи сімейні урочистості. На ярмарки поміщики закликали селян на слободи (спеціальні поселення, звільнені на певний час від податків). Для цього вони виряджали сюди своїх людей із хлібом та горілкою, і ті вбивали на торговому майдані кіл із табличкою, на якій позначалися умови та вигоди слобідського життя. Тут же проводили повстання, тобто привселюдно повідомляли про вчинення якогось злочину, прикмети злодія тощо. На ярмарках збиралися лірники, які під схвальні вигуки натовпу змагалися в майстерності. Атмосферу, що панувала на ярмарку, влучно характеризує народне прислів'я: У ярмарок поганого нічого нема усе хороше.

КОРЧМА (коршма, шинок) – старовинний заклад для продажу горілки, їжі та для відпочинку подорожніх. Знаходилася звичайно у центрі села, інколи – на око лиці, на перехресті великих доріг. Українська корчма мала характер і громадської установи, своєрідного сільського клубу: тут можна було зустрітися з друзями, обмінятися новинами. У корчмі та біля неї щонеділі грали музики, лунали пісні. Корчма була місцем укладання різноманітних господарських договорів і розпиття могоричу, інколи тут розглядалися деякі юридичні справи. У корчмі публічно завершувалися об ряди прийняття хлопців до парубочої громади, прилучення новонародженої дитини до кола односельців. Водночас корчма була уособленням біди і зла, бо в ній часом пропивались останні гроші.

КУТОК (магала, кінець) – певна, значною мірою самостійна, частина села. Іноді мав свою церкву, кладовище, але обов'язково – власну назву, яка зберігала пам'ять про минулі події на цьому місці, про прізвища перших поселенців, їхні заняття, національність тощо. Кутки були осередками сусідської єдності, навколо них формувалися молодіжні громади. Скільки було в селі кутків, стільки було в ньому й співочих гуртів дівчат (вечорниць). Мешканці кутків становили основний склад сябринних, толочних, супряжних та інших спілок, виступали учасниками та свідками всіх життєвих подій, що траплялися у сусідів.

 

MyCounter - счётчик и статистика

© 2007-2016. Пам'ятки рідного краю
Розробка та підтримка - dSb