Головна Подорожі Відгуки із преси
   

 

Відгуки учасників лекційних турів "Дорогами рідного краю"

 

Тішить той факт, що лави любителів мандрівок "Дорогами рідного краю" серед працівників ВАТ "Чернігівське хімволокно" ростуть і відповідно зростає і ваша зацікавленість, шановні добродії, бачити прекрасні, священні місця як рідної Чернігівщини, так і сусідньої Білорусі, Сумщини і, безперечно, столиці нашої України. За минулий рік ми встигли багато чого побачити і почути. Згадаймо лише побіжно основні з 12 маршрутів: Київ і квітучі азалії Ботанічного саду, Гомельський "ермітаж" – палац Румянцева-Задунайського і не менш красиві маєтки в Сокиринцях, Качанівці, Тростянці, Березовій Рудці, унікальні храми Ніжина, Прилук, Козельця, Новгород-Сіверського, Густині, музей О.П. Довженка в Сосниці і ще багато чого...

Наталія Самохіна, із газети "Чернігівський Хімік" №1 (3200) від 22 січня 2007 р.

 

"ПОЇДЕШ ДАЛЕКО. ПОБАЧИШ БАГАТО"

(із газети "Чернігівський Хімік" №18 (3193) від 24 вересня 2007 р.)

Це був випускний. Але не вечір, а цілісінький день. І був він таким наповненим на побачене, почуте, що мимоволі згадалася фраза Ч. Айтматова "И больше века длился день..." Серед „випускників" мандрівного сезону 2006 – 2007 люди різного віку – від ледь за 30 до трішки за 70. Основна навчальна база – обласний історичний музей ім.. В.В. Тарновського, а об'єкти, куди за цей рік виїжджали екскурсанти, – цікаві куточки Чернігівського краю, а також Київ, Глухів Сумської області та білоруський сусід – Гомель. Ініціатором втілення цього задуму стала завідувачка екскурсійного відділу музею Наталія Євгенівна Самохіна. Саме їй чимало людей різних професій, віку, статусу вдячні за те, що об'єднала, виробила потребу бачити нові місця, знайомитися з історичними, архітектурними пам'ятками, цікавитися людьми, подіями, які пов'язані з ними. В усьому цьому Наталія Євгенівна – неперевершений майстер. Вміє так образно, наповнено розповісти про історичні факти, постаті, що ти вже зримо уявляєш, приміром, Ніжин часів М. Гоголя і те, чим же зворушив Тараса Шевченка Густинський монастир або, які прекрасні вечори проводила творча еліта України в Качанівці, Сокиринцях і як впливала сосницька природа, деснянські краєвиди на Анну Керн, Олександра Довженка. Почуєш ще багато-багато інформації, яку читаючи, безумовно, не так сприйматимеш. Недарма ж кажуть, краще один раз побачити, аніж сто разів почути... А коли і бачиш, і чуєш – ефект, самі розумієте, який.
...Свій перший випускний учасники лекторію „на колесах" відзначили на Валу, затим у Седневі, Сосниці. Оглянули чернігівські, седнівські, сосницькі реліквії, поспілкувалися, зробили багато фотографій на згадку. І напевно, кожен пам'ятатиме ті зворушливі моменти, коли біля альтанки Глібова всі разом заспівали „Журбу", а біля хати, де провів своє дитинство Олександр Довженко, того вечора теж звучали пісні, вірші. „Зупинися мить, ти прекрасна!". Хай таких миттєвостей буде більше у житті кожного з нас. А це, безперечно, залежить і від нас.

Наталія Берегова, редактор газети "Чернігівський хімік"

 

НЕЗАБУТНІ ВРАЖЕННЯ

(із газети "Чернігівський Хімік" №18 (3193) від 24 вересня 2007 р.)

За останній місяць мені з сім'єю пощастило проїхати дорогами рідного краю. Побувала в Сосниці, Новгород-Сіверському, Качанівці, Ніжині, Густині. Слава Богу, що у нас є такі люди, як працівник історичного музею Наталія Самохіна. Скільки за поїздку дізнаєшся від неї нового, цікавого, побачиш безліч історичних скарбів! А ми часом на цю безцінну красу і пам'ять не звертаємо увагу.
А ще я особисто пораділа, коли мій син після нашої першої поїздки до Сокиринців, запитав: «Куди ти мене ще повезеш?»

Галина Буторина

 

ГУСТИНЯ – НАША СВЯТИНЯ

(із газети "Чернігівський Хімік" №18 (3193) від 24 вересня 2007 р.)

Я – початкуючий турист. На мене незабутнє враження справив Густинський монастир. Яка там благодать! Надзвичайно красиві щойно відреставровані собори, особлива природа. Навіть вода там солодка, дуже чиста. Ніколи не забуду захід сонця, коли ми поверталися назад.
Часто ми скаржимося, що часу на такі поїздки немає. Дозвольте не погодитися. Повірте, такі екскурсії дають незрівнянно більше , аніж безцільна балаканина або ж наша щоденна суєта. А час минає. Щось дуже важливе проходить повз нас... Відкладіть буденні справи, присвятіть кілька безцінних годин собі. Впевнена, не пожалкуєте.

Надія Моляренко

 

ДУХОВНІ СВЯТИНІ ЧЕКАЮТЬ

(із газети "Чернігівський Хімік" №23 (3198) від 11 грудня 2007 р.)

Людина, котра не знає свого минулого, приречена на незавидне майбутнє. Отож, не марнуймо час на пусті балачки, нудне сидіння перед телевізором. Можна використати свій час зі значно більшою користю і збагатитися величезною духовною спадщиною, яку лишили нам наші попередники. А наш край особливо багатий на свою духовну історію. Як не кажіть, 1100-річчя згадки нашого Чернігова в літопису – це таки значна віха. Лекції „на колесах" зі знанням справи і особливим трепетом розповідає завідувачка екскурсійного відділу обласного історичного музею Н.Є. Самохіна. В цьому переконалися ми, група працівників служби логістики, коли поїхали за маршрутом Прилуки – Сокиринці – Густинський монастир.
Перша зупинка була в місті Прилуки. Нас зустрічав пам'ятник Т.Г. Шевченку на міській площі, а також численні церкви часів гетьманства.
Залишивши древню фортецю козацтва Прилуки, ми вирушили до Сокиринців, де мали побачити палац роду Ґалаґанів. Він зустрів нас своєю величчю та красою. У цій будівлі є музей, де збереглися історичні матеріали про славетного кобзаря Остапа Вересая. Він народився в Сокиринцях, будучи сліпим, мав великий Божий дар до співу і був відомий не тільки в Україні, а й в Росії. Останньою зупинкою в подорожі по рідному краю був Густинський монастир. Всі бажаючі мали змогу відвідати храми монастиря, милуючись їх величчю, напитися свяченої води, залишити молитовні записки.
Рідне місто зустріло нас пізнім вечором. Біля Катерининської церкви побачили напис зеленим самшитом „Чернігів". Ми пораділи, що цю красу створили наші працівники дільниці благоустрою території. Про це зауважила на прощання і Н.Є. Самохіна, сказавши, що чернігівські хіміки можуть створювати і красиве, і корисне. Давайте навчимося ще й змістовно відпочивати.

Валентина Очеретяна

 

ЛЕГКІ ДОРОГИ НЕБЛИЗЬКИХ МАРШРУТІВ

(із газети "Біла хата" від 12.06.08 р.)


Уже два роки триває екскурсійний проект "Дорогами рідного краю", який започаткований і діє завдяки завідувачці науково-освітнього відділу Чернігівського історичного музею Наталії Самохіній. До речі, подібні подорожувальні програми пропонує тільки музей ім.В.Тарновського. Маршрути поїздок (а їх нині нараховується 14) не обмежуються нашою областю. У травні і червні любителі мандрівок, окрім Качанівки та Ніжина, різнопланових екскурсій до Києва, відвідали білоруський Гомель, Білу Церкву. У цьогорічних планах – візит до Полтави. Ентузіазм організатора поїздок Н.Самохіної підкріплений великою кількістю бажаючих подорожувати.
Як правило, тури вихідного дня мають на меті не один пункт подорожі. Приміром, нещодавня поїздка охоплювала Прилуки, Сокиринці та Густинський монастир.
Під час оглядової екскурсії Прилуками ми мали змогу ознайомитися з історичними пам'ятками колишньої давньої фортеці, на території якої знаходиться чимало храмів. Також оглянули сучасний центр міста з його Театральною площею, нещодавно відкритим пам'ятником М.Яковченку біля оновленої будівлі міського будинку культури.
Переїзди від одного пункту подорожі до іншого наповнені змістовними розповідями екскурсовода. А класична музика, що звучала в автобусі, налаштовувала на краще сприйняття духовних традицій Чернігівщини.
Оскільки після Прилук нас зустрічали Сокиринці, звісно, мова йшла про рід Ґалаґанів, котрі залишили нащадкам палацово-парковий комплекс, створений на початку XIX століття. Попри те, що від початку 20-их років минулого століття приміщення палацу займає заклад освіти, будівля зберігає колишню велич, адже палац жодного разу не зазнав руйнувань і зберігся у первинному вигляді. Хоча впадає в око і недоречність спортмайданчика та футбольного поля на галявині перед палацом, і руйнування готичного містка, і некошена трава на паркових алеях, однак слід враховувати те, що держава вже більше 20 років на утримання палацу та парку не виділяє жодної копійки, а благодійний фонд «Нащадки графів Ґалаґанів» не в змозі назбирати необхідні кошти для колишнього дворянського маєтку. Але природа тут чудова, вона вселяє оптимізм і надію на відродження цієї перлини Чернігівщини, яка, до речі, славиться ще й завдяки кобзарю Остапу Вересаю, котрого відкрив світу власник Сокиринського маєтку.
А те, що відродження може відбуватися після довгих років занепаду, доводить Густиня. Цей монастир поблизу Прилук, заснований 1600 р., на початку 90-их років минулого століття учетверте за свою історію ожив. Тут відреставровані не тільки всі храми, а й впорядкована усипальниця князів Рєпніних. Активно функціонує монастирська лавка, де можна придбати не тільки свічки, іконки тощо, а й святу воду та квас, вироблений монахинями монастиря.
Кожен з монастирів має власне обличчя. Густинський не схожий на Єлецький у Чернігові чи Спасо-Преображенський у Новгороді-Сіверському. Але їх об'єднує те, що на території духовних місць дихається легко не тільки завдяки чистому повітрю...
Цей тур був немалий – ми подолали 440 км, але день, насичений враженнями, отриманою інформацією, промайнув непомітно, та ще й комфортабельний автобус від «Сіверпасавто» не завдав утоми. Довелося ще раз переконатися, що подорожі – річ корисна і цікава для тих, у кого є бажання не зациклюватися на одноманітності буднів. А при бажанні завжди з'являються можливості!

Олена Махотко

 

МУЗЕЙ ІДЕ ДО ЛЮДЕЙ

(із газети "Сіверщина" від 19.06.08 р.)

Туризм нині розвивається. І це добре. Людська душа вимагає вражень. У їх пошуках ми купуємо путівки до далеких країн або ж прагнемо відвідати місця, які у багатьох "на слуху". Приміром, київське Пирогово чи уманську Софіївку, комусь неодмінно треба „відмітитися" у Ботанічному саду саме тобі, коли цвіте бузок... Звісно, нічого поганого в цьому немає. У кожного – свої вподобання. А часом диво знаходиться зовсім поруч. Його протягом багатьох років відкривають для всіх бажаючих працівники обласного історичного музею ім. В.Тарновського. Вони проводять екскурсії по Чернігову, везуть до багатьох визначних місць рідного краю.

Наталія Євгенівна САМОХІНА – музейний працівник із солідним 25-річним стажем роботи, займається в обласному історичному музеї ім. В.Тарновського екскурсійною справою. Не один рік замислювалася над тим, як наблизити музей до людей і зробити це спілкування неформальним. Вирішила, що найкраще – це іти „в народ". Те, що в своїх міркуваннях вона не помилилася, підтвердив зорганізований нею лекторій „на колесах". Чотирнадцять різноманітних маршрутів під загальною назвою „Дорогами рідного краю" включають відвідини цікавих місць рідного краю, а також поїздки до Києва, Глухова, Гомеля. За два роки пані Наталі вдалося так „розкрутити" цю справу, що саме її екскурсії користуються великою популярністю серед любителів змістовних, інтелектуальних подорожей. Більше 50 турів зроблено торік, 35 виїзних екскурсій – у нинішньому. У Самохіної є своя аудиторія, свої шанувальники. Публіка досить розмаїта як за віком, так і за соціальним статусом. Місцева інтелігенція, робітники, службовці, студенти, учні, пенсіонери. Гармонія і взаєморозуміння між гідом та екскурсантами встановлюються швидко, з моменту влаштування у комфортабельних автобусах транспортного підприємства „Сіверпасавто" (керівники В.П.Курганський, В.М. Іванець). На тверде переконання Наталії Євгенівни, максимальна зручність під час руху має таке ж велике значення, як й інформаційна наповненість екскурсії. Погодьтеся, не так просто зацікавити розповіддю людей різних поколінь і освітнього рівня. Наталії Євгенівні це вдається. Як? Напевно, тому, що бездоганно володіє інформацією, ретельно продумує провідну тему кожної екскурсії, неодмінно пов'язуючи її з історією рідного краю, а головне – робить це просто і дохідливо.
Тому після її екскурсій по-новому сприймаються навіть корінними жителями Чернігівщини Ніжин і Прилуки, Сосниця і Новгород-Сіверський, Сокиринці, Качанівка, Тростянець, Борзна та інші містечка і села нашого краю.
На зворотному шляху в автобусі обмінюємося думками, враженнями, хтось читає вірші, комусь хочеться поділитися спогадами, навіяними від побаченого. Така розмова „у мікрофон" учасникам поїздки спочатку давалася важкувато, але з часом за допомогою Самохіної скутість долалася, і люди розповідали стільки цікавого, не забуваючи сказати щире спасибі Наталії Євгенівні за побачене, почуте, пережите, за те, що згуртовує близьких за духом людей, вчить любити свій край, своє місто, нашу Україну. Росіянка за національністю Самохіна робить це куди успішніше, мудріше за багатьох наших „ура"-патріотів. Згадалася одна з останніх поїздок до Києва. На столичних вулицях скрізь розвішані слогани „Любіть Україну!" Доречний заклик, особливо на фоні бігбордів з рекламою „Драйверів", „Джекпотів", „Нескафе" або „бігморд", які до справжньої України ніякої причетності не мають. Чужі на західний манер вивіски на магазинах, кафе. Дуже щемно на душі від таких „змін" у столиці. А де ж наше, українське? На щастя, воно ще лишилося. За цією псевдоцивілізацією для українських скоробагатьків можна знайти і наші неповторні українські цінності – пам'ятники, музеї, духовні святині, куди й везе Самохіна своїх екскурсантів. І повертаються вони зі столиці з гарним настроєм і думками про те, що не все так погано в нашому домі. І з нетерпінням чекаєш наступної зустрічі з новими місцями.

Від імені численних екскурсантів лекторію „Дорогами рідного краю" –
Наталія Берегова

ХІМІКИ ПОДОРОЖУЮТЬ УКРАЇНОЮ

(із газети "Чернігівський Хімік" №19 (3218) від 21 жовтня 2008 р.)

БЕРЕЗОВА РУДКА

Березова Рудка – одне з найбільших сіл Пирятинського району. У свій час протягом 1843-1846 років тут був Т. Г. Шевченко. "Свято чорноброве" Ганна Іванівна Закревська полонила тоді душу поета і світлим спогадом назавжди лишилася в його серці. Цій жінці присвячені його вірші: "Якби зустрілися ми знову", "Ой маю, маю я оченята" – вершини інтимної лірики Шевченка. Тоді обоє вони були молодими: Тарасу Григоровичу – 29 років, а "Ганнусі вродливій" – 21 рік. Зустріч відбулася у палаці Закревських, в якому влаштовувалися бали для знаті, де Шевченко малював портрети господарів маєтку. Портрет Ганнусі вийшов надзвичайно вдалим як відзначають мистецтвознавці найкращим жіночим портретом, який намалював Шевченко. Його оригінал, як зазначила директор краєзнавчого музею В. В. Гончар, знаходиться зараз у Київському національному музеї ім. Т. Г. Шевченка. Оповідь Валентини Василівни про глибоке почуття Великого Кобзаря до Ганни Закревської була настільки образною, що кожен з нас ніби перебував у тому минулому часі, був свідком тих хвилюючих подій.

У палаці Закревських, де ми слухали розповідь В. В. Гончар, нині розміщено сільськогосподарський технікум. Проте, якщо включити уяву, цілком зримо бачиш замість нинішнього читального залу студентської бібліотеки розкішну залу, де давно-давно на одному з балів Великий Кобзар закохався у чарівну Ганну Закревську. А далі прямуємо прекрасними алеями, відвідуємо дослідно-колекційне поле Полтавської державної аграрної академії, де ростуть такі екзоти, як магнолія, тюльпанове дерево, тис ягідний, катальпа японська, чимало цілющих трав, яблунь, слив, персиків, кизилу, барбарису. Після того, як скуштували духмяного березоворудського чаю з цілющим медом, наш гід запрошує відвідати Березоворудську піраміду.

ПІРАМІДА-УНІКУМ

Вона – одна з трьох пірамід, що були збудовані в Європі (друга збудована в с. Комендантівка Полтавської обл., а третя – в Римі). Історія будівництва піраміди пов'язана з іменем Г. П. Закревського, який замовив її як каплицю над родинним склепом своїх предків. Після 1917 року цій споруді довелося витримати три напади, що є наслідком непростої історії України. Проте піраміда вистояла. Як вистояв і понині стоїть український селянин попри зневагу з боку держави. У Березовій Рудці особливо відчуваєш високу енергетику широкої української душі – доброзичливість, щедрість, щирість. Ці добрі люди подбали і про смачну вечерю, і про зручний нічліг для подорожуючих. За це щира дяка!

Ніч видалася дуже короткою після багатьох вражень дня і ранній підйом. Інакше і не могло бути. На нас чекала Полтава.

Шоста година ранку. Зручно влаштовуємось у нашому авто бусі – і знову вперед за враженнями. Маємо три години до Полтави, щоб обдумати почуте і побачене, помилуватися під чудову музику, що ніжно лунала у салоні автобуса, розкішни ми полтавськими пейзажами і сходом сонця, яке в ранні години має особливу магію. Чи можете все це собі дозволити сидячи вдома?

ПОЛТАВА І ПОЛТАВЦІ

І ось нарешті в'їжджаємо на територію Полтави. За населенням вона рівнозначна Чернігову. За віком трохи молодша. При в'їзді місто не справляє такого враження, як, приміром, Чернігів. Проте, чим більше ми наближаємось до центру, тим Полтава постає перед нами ошатним, респектабельним містом. Гармонійне поєднання архітектурних стилів, чистота і впорядкованість вулиць, дуже багато гарних клумб. А ще – скрізь інтенсивне будівництво, реконструкції. Культура відчувалася і тут: місця, де йде будівництво, огорожені, поруч охайно та чисто. Дбайливого господаря видно на кожному кроці.

Центр міста не перевантажений транспортом, пивних палаток і ларьків ми не бачили, як і розв'язної публіки, що з пляшок п'є пиво, лузає насіння і непристойно пого диться. Можливо, на перший погляд це дещо ідеальна картинка, але те, що Полтава і полтавці стоять за своєю загальною культурою вище наших земляків, погодилися всі учасники екскурсії.

Полтава пишається своєю історією і видатними осо бистостями, що тут народилися або мешкали. Кожен, хто приїжджає у це старовинне місто, прагне побувати у міс цях, пов'язаних з історією Полтавської битви – вирішальної події російсько-шведської війни 1700-1721 рр. Під Полтавою 27 червня 1709 року російські війська під командуванням Петра І перемогли армію шведського короля Карла XII. Не оминули своєю увагою музей Полтавської битви і ми, а також побачили пам'ятники, споруджені на честь перемоги над шведами.

Окрім цього, оглянули центральну частину міста – Іван-гору, Круглу площу, побували у Хрестовоздвиженському монастирі.

Вражень від дводенної поїздки на Полтавщину дуже багато, інформації, що спонукає думати, аналізувати, читати, вистачає. А головне розумієш, що мандрівки стали стилем життя! Це чудово!

Наталія Берегова

 

"Дорогами рідного краю". Екскурсії на колесах

(із газети "Деснянська правда" №1 (27832) від 01.01.09 р.)

Чернігівський обласний історичний музей ім. В.В. Тарновського 20 грудня відмітив ще одну важливу у своїй діяльності віху – два роки програмі "Дорогами рідного краю". Це лекційно-екскурсійні тури не тільки по області, а й за її межі, у місця, тісно пов'язані з історією Чернігівщини. Поїздки на зручних туристичних автобусах за маршрутами "Від музею до музею" з обов'язковим відвідуванням різноманітної спрямованості музеїв так полюбилися чернігівцям, що за досвідом їх організації почали звертатися і з інших обласних центрів. А в Чернігові в той же час мережа маршрутів невпинно розширюється, виходячи вже і в ранг міжнародних.

– Розроблено і успішно функціонує 15 маршрутів, – розповідає завідуюча науково-освітнім відділом історичного музею ім. В.В. Тарновського, головний натхненник, організатор і здійснювач цього вдалого проекту Наталія Самохіна. – Як правило, ми відвідуємо історичні місця, монастирі, краєзнавчі та інші музеї...

У рамках проекту проведено 125 екскурсій (50 – у 2007 році, 75 – у 2008-му), до екскурсій залучено 6250 чоловік.

Нового 2009 року кордони проекту розширюються. До 200-річчя з дня народження М.В. Гоголя у травні планується освоїти маршрут на Полтавщину: Чернігів – Миргород – Гоголеве (колишня Василівка). У серпні – до Кам'янця-Подільського. І постійні пішо-автобусні прогулянки нашим древнім Черніговом з ознайомленням експозицій історичного музею ім. В.В. Тарновського.

Віталій Адруг, екскурсант

 

Прогулка древним городом – прекрасное антикризисное средство

(из газеты "Семь дней" №5 (378) от 4.02.09)

ПРОВЕРЕНО НА СЕБЕ. "Мама, давай отправимся на экскурсию по нашему городу!" – еще летом предложила мне дочка Анечка. Признаюсь, что эта мысль поразила меня тогда простотой и оригинальностью, и я задумалась, насколько увлекательным такое путешествие могло бы быть для 10-летнего ребенка! И не только для ребенка, но и для взрослого, который переехал в Чернигов или даже всю жизнь здесь прожил, но, например, не знает, откуда на нашем Валу появились пушки, не знает, что нынешняя филармония расположена в здании Николаевского епархиального братства, а здание с каланчой – это первая в городе пожарная часть. И ведь действительно: мы все стремимся поехать на экскурсию в Киев, Львов или Черновцы (не говоря уже о заграницах), а о своем родном городе забываем!

Туры выходного дня для хорошего настроения

Исправить эту обидную ситуацию взялись в Историческом музее им. В.В. Тарновского, предложив жителям нашего города экскурсионную программу "Дорогами родного края", а в ее составе – маршрут "Прогулка древним городом". В один из выходных январских дней в путешествие по Чернигову отправились и мы с дочкой. Анина мечта хоть и с опозданием, но осуществилась!

Предварительно я созвонилась с музеем и узнала, что программа "Дорогами родного края" – детище научного сотрудника Наталии Самохиной, она же и занимается организацией туров. Наталия Евгеньевна внесла наши имена в список туристов и назначила встречу на Красной площади 25 января в 9.45. Еще она посоветовала взять с собой термос с чаем и бутерброды, чтобы перекусить по дороге, поскольку экскурсия будет длиться четыре часа, и мы наверняка проголодаемся. И действительно, приготовленные пирожки позже оказались как нельзя кстати: нагулявшись и надышавшись, мы "умяли" их в два счета.

На Красную площадь мы пришли чуть пораньше. Комфортабельные красавцы-автобусы с табличками "Экскурсионный" уже ожидали нас возле драмтеатра. И хотя погода в этот день была не очень: температура чуть выше нуля градусов, слегка моросил дождик, а под ногами местами была каша из подтаявшего снега и песка, желающих познакомиться с Черниговом поближе оказалось достаточно много. Группа оказалась сборной, самой многочисленной была делегация одного из банков, а остальные – воспитатели, работники санэпидемстанции и аптек, бухгалтеры, частные предприниматели и пенсионеры, мамы с детками. Ровно в 10.00 мы стартовали.

"Пройдусь-ка я по Троицкой, сверну на Магистратскую..."

Наша экскурсия началась с приятного момента – поздравления с Татьяниным днем. Наталия Евгеньевна подарила присутствующим Татьянам набор открыток с видами старого города. От Красной площади мы отправились по направлению к площади Дружбы народов. По ходу Наталия Самохина подробно рассказывала о зданиях за окном, об истории микрорайонов и старых названиях центральных улиц. Так, проспект Мира в этой части города в начале XX века носил название улицы Шоссейной. Любопытно, правда? А вот улица Софии Русовой когда-то называлась... "Улица Дунина-Борковского". Да-да, того самого, о котором в Чернигове ходили страшные легенды!

На площади Дружбы народов мы развернулись и отправились в сторону Главпочтамта. По ходу узнали историю возникновения в Чернигове пожарной дружины, первой земской больницы (некоторые корпуса вошли в состав 1-й горбольницы), обратили внимание на здания Института физических методов лечения (ныне – городская поликлиника №1) и средней школы №1. На пересечении проспектов Мира и Победы (бывшей улицы Троицкой) взяли курс на железнодорожный вокзал. Ехали и слушали, как менялся облик нашего родного города. Запомнились названия улиц старого города – Богоявленская, Воздвиженская, Стретенская, Александровская, Ремесленная, Хлебопекарская и другие – вот было бы здорово вернуть их прежние названия, органические и благозвучные, не чета нынешним, насквозь искусственным!

От вокзала по улице Щорса отправились на промышленные окраины. Наталия Евгеньевна рассказала о деятельности крупнейших предприятий Чернигова – Музыкальной фабрики, Фабрики первичной обработки шерсти, о компаниях "Чексил", "Химволокно", "Домостроитель".

На машине времени – в Киевскую Русь

Из промышленных районов наша группа перенеслась во времена Киевской Руси, а именно – на Болдины горы. На территории Свято-Троицкой обители сделали первую остановку. Наталия Евгеньевна рассказала об истории собора и духовного училища, о крупных религиозных деятелях и черниговских подвижниках. Потом мы зашли в храм, помолились и поставили свечи. Так наша обзорная экскурсия превратилась в небольшую паломническую поездку. Позже мы побывали в Елецком Свято-Успенском монастыре и Спасо-Преображенском соборе на Валу.

Дальнейший маршрут подробно описывать не буду. Потому как лучше один раз увидеть, чем сто раз услышать! Скажу лишь только, что нас ждало еще множество открытий. Мы побывали в районе улицы Рокоссовского, дорогой узнали об истории дома губернатора (нынешний Дом офицеров), городского сада, стадиона им. Ю.Гагарина, здании библиотеки для юношества и многое другое. Возле рынка "Нива" полюбовались строящимся храмом-комплексом Всех святых черниговских, а когда вернулись в центр, побывали возле кургана "Черная могила", узнали об истории "тюремного замка".

После посещения Елецкого женского монастыря перекусили прямо в автобусе. Конечным пунктом нашего путешествия стал Исторический музей им. В.Тарновского. К этому моменту я промочила ноги, дочка подустала, поэтому мы решили ознакомиться с коллекцией музея в другой раз. А в целом впечатления от экскурсии остались очень хорошие. Поразили обширные познания экскурсовода в разных сферах жизни Чернигова. Это ж какую кипу литературы нужно было перелопатить, чтобы раскопать сотни интересных фактов!

– Путешествия по демократическим ценам и изучение истории родного города и края – прекрасное антикризисное средство и доступный для всех способ поднятия боевого духа, – уверена Наталия Самохина.

Мы убедились в этом на собственном опыте и хотим побывать еще где-нибудь в области. А вы?

 

Оксана, госслужащая:

– Я не чернігівська, приїхала працювати за направленням, живу тут вже 13 років. Відкривала для себе Чернігів у перший-другий рік. Побувала вже у багатьох поїздках: у Батурині, Глухові, Полтаві, Качанівці, Новгород-Сіверському. На цю екскурсію поїхала тому, що мріяла побувати в печерах. Втім, на цей раз не пощастило, але було цікаво довідатися про конкретні будівлі, вулиці, мікрорайони. Ще хотіла би поїхати до Прилук, багато чула про Густинський монастир, про цілюще джерело у Полонках.

 

Ксения, частный предприниматель:

– С этим экскурсоводом мы с дочкой едем второй раз. Уже побывали в Киеве, посетили Ботанический сад и Музей русского искусства. В Чернигове мы родились, живем, но многие страницы его истории просто не знаем. Сегодня выяснили столько удивительных фактов, что были приятно поражены! Теперь будем рассказывать всем друзьям и знакомым. Экскурсия очень понравилась!

Маршрут прокладывала Виктория Сидорова

 

Поездки выходного дня: маршруты и советы

(из газеты "Взгляд" №21 (102) от 21.05.09, выдержка)

Термин “кризис” уже у всех набил оскомину: работаем больше, денег получаем меньше, еще и раздражают нас все вокруг этим противным словом... Однако именно это явление дает нам возможность посмотреть на некоторые вещи по-новому, в том числе и на свой отдых.

История с историческим музеем

Съездить в дендропарк "Александрия" за... 120 гривен – фантастика? Совсем нет. На такую экскурсию сравнительно свободно можно записаться в Черниговском историческом музее имени В. Тарновского.

– Идея проводить выездные экскурсии родилась в музее в 2007 году, – рассказывает заведующая научно-образовательным отделом Наталия Самохина. – Мы тогда поняли, что эффективность наших лекций – без наглядности, без живости – в учебных заведениях города начала приближаться к нулю…

Задумали – сделали. За два года туристическими услугами воспользовались более шести тысяч человек. Особенность поездок с историческим музеем состоит в том, что проводятся они по схеме " от музея к музею " – т о есть вся прогулка происходит в сопровождении профессиональных гидов и с обязательными посещениями музеев.

– Мы считаем, что красоту нужно постигать в комплексе, – поясняет Наталия Евгеньевна. – Поэтому наши поездки происходят исключительно в комфортабельных автобусах, с просмотром тематических фильмов, с музыкой, подобранной под эпоху, о которой мы говорим.

Экскурсии проводятся еженедельно, в субботу или воскресенье. Из разработанных направлений пользуются популярностью поездки в Нежин, Качановку, Тростянец, Батурин, в " Александрию " , в Гомель (да-да, там тоже есть свои исторические достопримечательности)... Цена поездки для одного человека колеблется в среднем от 80 до 150 гривен (только двухдневный тур в Лубны и Полтаву, с ночевкой и частичным питанием, " переваливает " за две сотни). Кроме оплаты дороги в сумму входят билеты в музеи, оплата работы гидов и экскурсионного сопровождения.

– Наши экскурсанты, – делится наблюдениями работник музея, – люди и не бедные, и не богатые. Обычно это сотрудники банков, медики, журналисты, часто – пенсионеры.

Что бы ни говорили о молодежи, но экскурсоводы отмечают: люди в возрасте от 15 до 30 лет – обычное явление в поездках. Рассказывают и о 9-летней девочке, которая побывала с родителями чуть ли не во всех турах и теперь охотнее всего играет в... экскурсовода:

– Ходит по квартире и общается с родителями: "Обратите внимание на эту стену..." – умиляется Наталия Евгеньевна.

Кстати, расписание ближайших поездок, которые организует исторический музей, можно узнать на сайте http://pamyatki.ho.ua.

Анна Прейс

Село Вишеньки міг би врятувати туризм

(з газети "Деснянська правда вільна" №11 (27950) від 24.10.09)

 
Свято-Успенська церква в Вишеньках
 

Невеличке село Вишеньки, що на Коропщині, вражає своїм архітектурним багатством. У населеному пункті, з кількістю жителів трохи більше двохсот чоловік, є дві історичні пам'ятки: палац Румянцева-Задунайського та Свято-Успенська церква. Вони будувалися в один і той же час - з 1782 по 1787 роки. І якщо призначення палацу досі не визначено, то у храмі правиться служба, люди приходять у церкву помолитися, вінчаються, хрестять дітей, поминають померлих. Але чи довго мешканці Вишеньок зможуть відвідувати Божий храм - невідомо. Справа в тому, що Свято- Успенська церква потребує негайного ремонту.

Під впливом часу храм почав руйнуватися, - розповідає настоятель Свято-Успенської церкви протоієрей Анатолій Валентій. - Протрухло залізо покрівлі, від вологості починає відпадати унікально виліплений барельєф купола, ліпні фрагменти споруди. У церковної громади немає можливості самостійно зробити капітальний ремонт і врятувати храм, бо обсяги робіт великі, а матеріали дуже дорогі. Тому існує загроза швидкої втрати Свято-Успенської церкви, як унікальної пам'ятки архітектури XVIII століття.

Перед Другою світовою війною храм закрили. Його використовували кілька років як клуб, а потім - як зерносховище. У 1942 році окупаційна німецька влада відкрила храм, щоб там молилися... солдати вермахту. Заразом і місцевим жителям дозволили відправляти Божі служби. Після того він не закривався...

- Храм збудовано в класичному стилі, - розповідає настоятель церкви Анатолій Валентій. - Колони західного входу, а також північної та південної сторін стоять впритул до стін, підкреслюючи зображення загальної композиції. Як внутрішня, так і зовнішні частини храму вкриті ліпними орнаментами. Дуже великі хори (місця для співу церковного хору) - у вигляді балконів. Підлога вкрита чавунними плитами. Крім головної бані, є ще дві дзвіниці. На одній з них висіли дзвони, а на другій був встановлений годинник з передзвоном. Усе це надавало Свято-Успенській церкві неабиякої краси і величі.

Свято-Успенська церква для мешканців Вишеньок - це чи не єдина розрада. Село фактично вимирає. Більшість з тих кількох сотень селян, котрі там проживають, - пенсіонери. Молодь не затримується у Вишеньках, бо тут немає роботи: немає ні сільгосппідприємства, ні, тим більш, якогось промислового виробництва. Молоді люди їдуть до столиці у пошуках кращої долі, старики ж залишаються доживати свого віку там, де народилися.

Вишеньки міг би врятувати туризм. Але потрібні кошти. Насамперед для того, щоб відремонтувати церкву та палац Румянцева-Задунайського.

Ще одна проблема - дорога до села. Вона, звісно, є, але пасажирський транспорт тут ходить вкрай рідко. Тож доїхати до Вишеньок дуже і дуже непросто. І навіть якщо людина захоче відвідати мальовничу місцевість, то можливостей комфортно сюди дістатися фактично немає.

Від райцентру до Вишеньок близько 18 кілометрів, не кожен заради краєвидів погодиться долати цю відстань пішки чи на сумнівних «попутках».

А поки туристичні гроші не потекли в село, єдина надія місцевих мешканців на відновлення Свято-Успенської церкви - це пожертви добрих людей.

Назар ПОЛІЩУК

У церкви є банківський рахунок, на який бажаючі допомогти можуть перерахувати гроші.

Свято-Успенська парафія п/р №2600 0000892001 в Чернігівській філії АТ «Укрінбанк» МФО 353564 ЗКПО 25955489

 

MyCounter - счётчик и статистика

© 2007-2015. Пам'ятки рідного краю
Розробка та підтримка - dSb