Головна Подорожі "Дорогами рідного краю" "Чернігів – Миргород – Гоголеве"
   
   

Чернігів – Миргород – Гоголеве. До 200-річчя з дня народження М.В. Гоголя

 

 

 

 

 

Програма туру:

 

1. Оглядова екскурсія по місту-курорту Миргород Полтавської області.

2. Відвідування Спасо-Преображенської церкви в с. Великі Сорочинці, в якій в 1809 р. хрестили М.В. Гоголя.

3. Екскурсія в музеї-заповіднику М.В. Гоголя в с. Гоголево Шишацького району.

4. Відвідування с. Диканька. Екскурсія в Диканському історико-краєзнавчому музеї ім. Д.М. Гармаша та в картинній галереї.

Миргород

Одне з найдавніших поселень Лівобережної України. Історики припускають, що його було засновано у XII–XIII століттях як сторожовий пункт східної окраїни Київської Русі. З 1649 року місто - адміністративний центр Миргородського козацького полку. Миргородські козаки брали активну участь у визвольній боротьбі українського народу проти поневолювачів. З історичних джерел відомо, що миргородці брали активну участь у селянсько-козацькому постанні 1638 року проти польської шляхти під проводом гетьмана Якова Остряниці. Миргородський полк був одним із найбоєздатніших у війську Богдана Хмельницького.

1695 року миргородські козаки у складі українсько-російського війська брали участь у штурмі турецької фортеці Азов, де "полковникъ Міргородскій Данило Апостолъ паче прочихъ показалъ храбрость".

З відновленням гетьманства у 1727 році миргородського полковника Данила Апостола було обрано гетьманом Лівобережної України (на цій посаді він пробув до своєї смерті 1734 року).

1802 року Миргород став повітовим містом новоутвореної Полтавської губернії.

У 1845 році Миргород відвідав Тарас Григорович Шевченко. На розі названої його іменем вулиці встановлено пам'ятник Кобзареві. Тут поет написав відому поему "Великий льох" та інші твори.

Миргород - питний, грязьовий курорт в Полтавській області, найбільш екологічно чистій зоні України. Розташований в центрі України на живописних берегах річки Хорол, в 3 км від залізничної станції Миргород, в 100 км від міста Полтава. Велика частина території зайнята парком.

Сьогодні до складу об'єднання санаторно-курортних установ курорту "Миргород" входять санаторії: "Миргород", "Полтава", "Березовий гай", "Хорол".

 

Спасо-Преображенська церква в с. Великі Сорочинці

Спасо-Преображенська церква збудована на замовлення і на кошти гетьмана Лівобережної України Данила Апостола.

В 1727 р. в м. Глухів Миргородському полковникові Данилу Апостолу було вручено гетьманську булаву, а 1728 р. вже було розпочато будівництво цього храму з метою возвеличення гетьманського престолу та щоб показати могутність козацької держави.

Спасо-Преображенська церква мала бути не лише головним храмом полку, а в майбутньому і усипальницею гетьмана та його родини – дружини Уляни та 9 дітей: 6-ти доньок і 3-х синів.

Найвірогідніше, що головним зодчим був Степан Ковнір, який залишив також чудові архітектурні пам'ятки і в Києво-Печерській Лаврі.

Зовні церква дуже велична. Вона опоясана чудовим ліпним декором, так званим, "рушниковим" узором. Товщина цегляних стін 1,5 м – це для того, щоб в склеп, який знаходиться в центрі храму, влітку не проникало тепло, а взимку – морози.

Цей хрестоподібний храм в стилі українського бароко спочатку був 9-ти купольним, але в 1811 р. після пожежі, яку спричинила блискавка, його відбудували лише з 5-ма верхами. Таким він є і на сьогодні.

У цьому білому п'яти-купольному диво-храмі з позолоченими хрестами знаходиться чудовий, а на сьогоднішній день – унікальний іконостас. Ця грандіозна споруда розміром 22x17 м вирізьблена з липи та була покрита позолотою, яка на сьогодні, на жаль, не збереглася. Глибина різьби цієї перлини українського мистецтва у деяких місцях сягає 20-25 см, що разом з наскрізним ажурним різьбленням створює відчуття легкості та духовного піднесення.

Це повний п'ятиярусний іконостас, в якому збереглися майже всі ікони, а їх налічується більше ста. Весь іконостас ділиться на три частини (приділи): центральний – Преображення Господнього (на честь цього свята і освячено увесь храм), правий приділ – на честь Святої Трійці, а лівий – на честь Покрови Пресвятої Богородиці.

В 1731 р. за виявлену особливу хоробрість в боях українського полководця Данила Апостола було нагороджено однією з найпочесніших нагород – орденом Святого Олександра Невського. За переказами, цей орден і став основою майбутнього гетьманського родового герба, який чудово зберігся до наших днів.

Знана ця церква ще і тим, що в 1809 р. тут хрестили в майбутньому видатного українсько-російського письменника М.В. Гоголя.

 

Музей-заповідник М.В. Гоголя в селі Гоголево

Садиба Гоголь-Яновських була відновлена по планах, спогадах, листах сучасників, старим фотографіям і на основі гогольовської "Книги всякой всячины" і відкрита в 1984 році. Тут Гоголь провів свої дитячі роки. Меморіальна і літературна експозиція займає десять залів. Відновлені інтер'єри кімнат, у флігелі, де, приїжджавши додому останніми роками (1848-1851), жив Гоголь, відтворений його робочий кабінет з особистими речами.
У залах батьківської хати і у флігелі розміщена експозиція, яка дає уявлення про епоху, в якій жив Гоголь, розказує про його життя і творчість.
Знайомство із заповідником починається з огляду батьківської хати. Предки письменника цікавилися літературою, любили музику. Тому свідоцтво - книги, які читав О.Д. Гоголь-Яновський (дід письменника), фотокопія титульної сторінки комедії "простак, или хитрость женщины, которую перехитрил солдат", написаної Василем Опанасовичем, батьком письменника.
Флігель має вид старовинної української мазанки з очеретяним дахом. У ньому письменник зупинявся під час відвідин садиби і займав дві кімнати: вітальню і робочий кабінет. Після огляду флігеля доцыльно оглянути парк і сад. На думку Василя Опанасовича, сад повинен розростатися так, як велить сама природа, він повинен бути лабіринтом, в якому важко зорієнтуватися. Він не любив симетрії. По тропкам можна опуститися до ставка. По алеї, яка тягнулася уздовж ставка, письменник любив гуляти, і на протилежному березі якого жив син сестри Гоголя М.В. Биков із сім'єю. На невисокому горбі розташована дерев'яна альтанка, дещо далі - грот. У сім'ї його називали "храмом самоти". Біля нього лежить великий камінь, сидячи на якому любив обдумувати свої твори Микола Васильович. Доріжка виводить до могили батьків письменника. На території садиби знаходилася церква Різдва Богородиці, побудована в 1821 році на їх засоби. Пізніше в ній розміщувалася церковно-приходська школа, а в 1959 році вона була зруйнована.

 

с. Диканька

Походження назви Диканька пов'язане з оточуючими цю місцевість давніми густими лісами, які надавали їй дикого вигляду. Існує також версія, що назва походить від прізвищ перших поселенців краю – Дикань, Дикий, які зустрічаються тут понині.

З 1660 року Диканька входила до складу Великобудищанської сотні Полтавського козацького полку. За універсалом гетьмана Івана Самойловича від 1687 року село належало генеральному судді Запорізького війська В.Л. Кочубею – внукові вихідця з Кримської Орди Андрія Кучук-бея, що прийняв православну віру, поселившись на вільних землях над Дніпром. Тоді В.Л. Кочубею відійшли навколишні ліси, одним з яких на південно-східній околиці села володів чернігівський архієпископ Лазар Баранович. З його благословення ще в 70-х роках XVII ст. у лісі було збудовано дерев'яну церкву для перебуваючих у цьому місці монахів – архієпських служителів з чудотворною іконою Миколи-угодника, збереженою до наших днів.

Як свідчать перекази, ще раніше тут стояла ветха церква, зведена Леонтієм Кочубеєм – батьком страченого Василя Кочубея, спорудження якої знаменувала поява на лісовій галявині ікони Святителя Миколи.

Після реабілітації В.Л. Кочубея і повернення майна його сім'ї кочубеївській рід збагачується. Син страченого Василь Васильович став полковником Полтавського козацького полку, а внук Павло, одержавши по заповіту Диканьку, в ранзі статського радника зводить першу в селі кам'яну Троїцьку церкву на місці дерев'яної Хрестовоздвиженської (1780 р.).

Саме В.П. Кочубей започаткував розбудову князівської садиби, створивши тут чудовий природно-архітектурний ансамбль – найбільший на Полтавщині і один з кращих в Україні. Завдяки цьому в Диканьці побувало чимало відомих діячів вітчизняної та світової культури, а пам'ятки архітектури та садово-паркового мистецтва, що збереглися до наших днів, викликають великий інтерес як жителів, так і відвідувачів гоголівського краю.

3 серпня 1820 року як парадний в'їзд до садиби Кочубеїв було відкрито Тріумфальні ворота, споруджені в пам'ять приїзду до Диканьки імператора Олександра I (автор проекту – академік архітектури Луїджі Руска). Це єдиний в Україні пам'ятник культури, що увінчує тріумф перемоги у Вітчизняній війні 1812 року з французами. Його було відкрито задовго до того, як аналогічні споруди було зведено в Росії – Нарвські тріумфальні ворота у Санкт-Петербурзі за проектом архітектора В.П. Стасова (1834 р.) та Московські тріумфальні ворота на Кутузовському проспекті у Москві відомого зодчого Й.І. Бове (1827 – 1834 рр.). Всі ці арки є архітектурними пам'ятниками епохи і мають велику історичну цінність.

Споруджені за ініціативою В.П. Кочубея (учасника визначальної військової ради в Філях та одного з активних діячів антинаполеоновської коаліції) Тріумфальні ворота стали історичним символом Диканьки, її неповторною прикрасою.

Чимало прекрасних місць побачила всесвітньо відома художниця Марія Башкирцева, подорожуючи по Європі, в Росії та Україні. Однак у Диканьці вона була вражена побаченим. "За красою саду, парку, споруд Диканька може суперничати з віллами Боргезе і Доріа в Римі …" Палац Кочубеїв пограбували і спалили з метою запобігання поверненню цих багатств власникам-князям самі диканські селяни. Цей чудовий архітектурно-природній ансамбль був одним з кращих в Україні садибно-паркових комплексів кінця XVIII початок XIX століть. І досі привезені з різних кінців світу американські акції, англійські тополі та пірамідальні дуби-красені прикрашають ландшафт колишньої садиби Кочубеїв.

 

 

 

Залишайте свої відгуки та пропозиції щодо даного маршруту в Гостьовій книзі.

 

MyCounter - счётчик и статистика

© 2007-2011. Пам'ятки рідного краю
Розробка та підтримка - dSb