Головна Подорожі "Дорогами рідного краю" "Чернігів – Прилуки – Линовиця – Березова Рудка"
   
   

Чернігів – Прилуки – Линовиця – Березова Рудка. Шляхами Великого Кобзаря

Засновник великої династій Закревських Йосип Лук'янович Закревський, генеральний бунчужний війська Запорізького, в 1752 році купив Березову Рудку у нащадків її першого господаря – гетьмана Івана Скоропадського. Більше ніж півтора століття проживали тут Закревські. Сам Йосип Лук'янович тут майже не жив, бо крім Березової Рудки мав багато земель в Чернігівській губернії, де і проживав.
Дружина його, Ганна, була сестрою останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Саме через це Закревські досить швидко розбагатіли і залишили добрий спадок своїм синам, онукам, правнукам, праправнукам, та прапраправнукам. 5 поколінь Закревських змінювали і прикрашали цей маєток, зробивши його перлиною садово-паркової архітектури XVIII поч. – XIX ст.
З родини Закревських, що проживали в Березовій Рудці, вийшло багато відомих людей. Були серед них письменники, лікарі, юристи, історики, етнографи, художники. Згадаємо хоча б Миколу Васильовича Закревського (1808-1871рр.), який був відомим істориком, етнографом, художником. Це він в 28 річному віці видає в 2-х частинах своє дослідження: «Літопис і опис міста Києва» та «Нарис історії міста Києва» (Ревель, 1836р.), що поставили ім'я молодого ученого в ряд великих істориків України. Ці твори він ілюстрував особистими малюнками старовинних будівель Києва, більше 100 таких малюнків і досі зберігаються і не втратили своєї художньої цінності, як не втратили своєї історичної цінності його історичні дослідження.
А його трьохтомна праця «Старосвітський бандуриста» – зібрання творів української народної творчості - зробила його відомим етнографом.
Одна з вулиць Києва названа його ім'ям. Ідея створення садибного комплексу належить сину Йосипа Лук'яновича Закревського – Григорію Йосиповичу. Він обіймав посаду маршалка Київського намісництва, в яке входило 11 повітів. Тому просторий і красивий маєток був необхідний не лише йому особисто, але й для дворянських зібрань, що часто проводились в Березовій Рудці.
Григорій Йосипович облаштував парк та розпочав будівництво садиби в південній, а згодом у східній частині Березової Рудки.
Продовжували будівництво його сини Олексій та Василь, пізніше будівництво завершив син Олексія Григоровича – Платон Олексійович Закревський. Оздобленням маєтку займався син Платона Олексійовича – Гнат Платонович. Територія садиби займає площу близько 100 га.
Композиційний центр садиби – двоповерховий палац в класичному стилі, зведений в кінці XVIII на початку XIX ст., який згорів, а замість нього в 1838 році був зведений двоповерховий мурований палац в стилі необароко.

Ще при в'їзді в село в око впадає красива біла огорожа, якою обнесений колишній маєток Закревських, з вписаною в неї альтанкою.
До розкішного двоповерхового палацу веде ялинова алея (колись тополева, потім каштанова). Зайдемо на парадний двір-курдонер, утворений трьома будовами – двоповерховим палацом та двома однотипними флігелями. Круглий партер перед головним фасадом палацу оздоблений клумбами різної форми. В центрі кола пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку, урочисто відкритий 14 жовтня 2001 року. Безліч квітів, квітучих та вічнозелених кущів, настояне на пахощах повітря – все зачаровує.
Палац Закревських збудований відомим архітектором Євгеном Івановичем Червинським, учнем видатного архітектора К.А. Тона, автора проекту церкви Христа Спасителя в Москві. Євген Червинський творчо сприйняв в роботах учителя ідею відродження національного стилю, вдалим прикладом являється садиба Галагана в селі Лебединці (Полтавської губернії).
Оглянемо південний фасад двоповерхового палацу, що виходить на парадний двір. Умовно його можна розділити на 3 частини: центральну, з ламаним фронтоном і видовою терасою на рівні другого поверху, та простим портиком в вигляді аркади головного входу і бокові частини – ризаліти, на яких на рівні другого поверху влаштовані еркери – засклені виступи у вигляді ліхтарів. Цей фасад вирішений досить скромно. Привертає увагу відкрита видова тераса, з фігурним арочним дахом, оздобленим ажурним кованим орнаментом та металевою кованою огорожею внизу; з неї чудово проглядається все парадне подвір'я.
З обох боків будови були колись закриті двоповерхові веранди, зараз є лише залишок однієї з веранд на рівні першого поверху. Парковий фасад палацу вирішений набагато пишніше, з підкресленою парадністю та живописністю декору. Двоярусна центральна частина складається з аркади на пілонах, а над нею закрита галерея та відкриті лоджії з колонами та пілястрами з композитного (складного) ордеру – розкішні коринфські капітелі колон оздоблені ще й чотирма іонічними волютами. Підлога лоджій оздоблена охристими мозаїчними плитками з коричнево-червоним орнаментом квітів.
Вздовж основи галереї 2-го поверху влаштований ажурний металевий балкон на фігурних кронштейнах, він з'єднаний металевими сходинками з лоджіями, а також з першим поверхом. Огорожа балкону та сходинок привертає увагу ажурною металевою решіткою, малюнок якої являє собою поєднання античних орнаментальних мотивів – меандра і переплетених кілець. До речі, всі металеві оздоблення будинку мають такий же малюнок, виконані вони місцевими ковалями. Підлога балкону і сходинок оригінально вирішена у вигляді металевої решітки з ромбовидними отворами.
Закрита галерея другого поверху являється оформленням великої танцювальної зали, звідки через двері лоджій, а потім балкон і сходинки гості володарів садиби сходили в парк.
Запалацова галявина, що тягнеться на 300 м в глибину парку, була прикрашена клумбами різної форми та підстриженими квітучими кущами. На ній також розміщений фонтан у вигляді круглого кам'яного бордюру та розміщеного у центрі пустотілого стовпа для подачі води.
За галявиною розпочинається парк.
Інтер'єр палацу вражає красою оздоблень, світлом, простором кожної кімнати, яких в будинку 18. Гіпсові ліплення геометричних та рослинних орнаментів вже здебільшого втрачені, та залишки їх ще нагадують колишню красу і пишність. Зі спогадів нащадків колишніх господарів маєтку дізнаємося, що в палаці було також багато прикрас з дерев'яної різьби, яких, на жаль, тепер немає. Та все ж в інтер'єрі сіней з сторони південного фасаду привертають увагу парадні дерев'яні сходинки, влаштовані по центру і ведуть вони до танцювальної зали, що знаходиться на другому поверсі. Огорожа цих сходинок – профільовані перила і великі балясини, прикрашені дерев'яним різьбленням у вигляді розкритих квіткових пелюсток, що обвивають основу балясини у вигляді джгута. Перила сходинок теж прикрашені ручним різьбленням геометричних та рослинних орнаментів. Застосування дерева в інтер'єрі палацу, дерев'яних різьблень і мотивів говорить про зв'язок автора проекту з народним декоративним мистецтвом.
Оздоблення сіней зі східного та західного боку являє собою декоративну аркаду з пілястр. Над ними розміщена складна декоративна композиція із прямокутних обрисів, капітелей, прикрашених ліпними квітами та виноградними гронами. Багата декорація стін в стилі необароко стилістично пов'язана з парадними сходинками.
Окрасою другого поверху є велика танцювальна зала площею 230 м2, з 8 колонами, закритою галереєю з виходом на лоджії та ажурний балкон. Освітлена 5 великими арочними вікнами та світловим ліхтарем, що підноситься над дахом на З м. Таким чином висота стелі залу становить 8 м.
Одночасно з палацом кінця XVIII ст. в стилі класицизму, який згорів, і існуючим зараз палацом в стилі необароко були побудовані в кінці XVIII ст. службові флігелі в стилі раннього класицизму. Флігелі розміщені симетрично на одній осі, недалеко від боків існуючого палацу, перед його південним фасадом і утворюють традиційний для класицизму круглий парадний двір.
Флігелі цегляні, одноповерхові, прямокутні в плані. Центральна частина їх головних фасадів прикрашена чотирьохколонними портиками тосканського ордера і дерев'яними фронтонами.
У східному флігелі розміщувались колись кімнати для гостей (зараз історико-краєзнавчий музей), у західному – їдальня, пекарня, кондитерська, оранжерея (зараз зооветеринарне відділення технікуму).
Старовинний парк на берегах Рудки і Переводу площею 45 га. виник з правічного лісу в 1786 р.
Тоді в ньому прорубали 9 центральних алей та галявини, лишаючи незайманими 300 літні дуби, могутні клени і липи. Від центральних алей промінчиками розходяться бічні алеї, якими можна потрапити на видові галявини з насадженими на них екзотичними деревами та кущами, з альтанками в японському та китайському стилях, чайним павільйоном.
Головні алеї: каштанова, липова, березова, горіхова, берестова, соснова були вимощені цеглою.
В кінці 12-метрової по ширині каштанової алеї була облаштована купальня для господарів маєтку, а в східній частині парку викопаний став «Саджалка» площею 1,6 га, з двома насипними острівками, куди ведуть перекидні місточки, для купання і розваг селян.
В південній частині парку насаджені квадрати фруктового саду площею 26 га, обсаджені екзотичними рослинами такими як кизил, маслина.
Окрасою парку був розарій, на місці якого зараз розміщене дослідно-колекційне поле Березоворудського технікуму Полтавської державної аграрної академії.
В теперішньому лісопарку росте значно більша кількість видів дерев та кущів, ніж в часи його заснування, це тому, що закладений дендропарк, який нараховує біля 30 видів листяних та хвойних дерев, та біля півтора десятка декоративних кущів.
Гордістю Березоворудського парку є колекція мало поширених та інтродукованих рослин, таких як магнолія, тюльпанове дерево, сум'як, катальпа японська, барбарис кроваволистий, тис ягідний.
На західній околиці Березової Рудки розташована стара цегляна будова – колишній панський будинок, що був збудований в другій половині 18 ст. Це перший будинок Закревських, відомий зараз як будинок поміщика Баннікова, який купив його у Закревських.
Споруда являє собою одноповерховий прямокутний в плані будинок з анфіладним розташуванням внутрішніх приміщень. На головному і парковому фасадах – тераси-лоджії з 2 вільностоячими колонами доричного ордеру.
Торцеві фасади оформлені чотирьохколонними портиками, що не мають ні фронтонів, ні парапетів. Фризова частина прикрашена декоративними зубчиками-медальйонами. По боках лоджій паркового фасаду влаштовані еркери з конусоподібним дахом.
Будова являється перехідною ланкою від старовинної української хати з піддашками, до нового типу заміських панських будинків з колонними портиками, виконаними за зразком садибних будинків центральної Росії.
До архітектурно-паркового ансамблю входить також і піраміда-каплиця, збудована в південній частині села біля цвинтару.
Березоворудська піраміда – одна з трьох європейських пірамід (друга збудована в селі Комендантівка Кобеляцького району, Полтавської області, а третя – в Римі).
Історія будівництва піраміди пов'язана з іменем Гната Платоновича Закревського, який замовив її як каплицю над родинним склепом своїх предків, що розміщувався біля Свято-Троїцької церкви, увіковічнивши цим свій знаменитий рід.
Збудована каплиця за всіма правилами будівництва єгипетських пірамід. Вона чоритьохгранна, ребра граней чітко спрямовані по сторонах світу. Складається з надземної та підземної частин. Довжина основи 7 метрів, висота приблизно 10 метрів.
Вхід в каплицю з південного боку. Збудована з обтесаного граніту та місцевої цегли, зовні оштукатурена з нанесенням візерунку.
У внутрішні приміщення піраміди-каплиці ведуть ажурні металеві ковані двері, виготовлені місцевими ковалями. А в двох протилежних гранях прорізані прямокутні видовжені вікна з ажурними металевими решітками.
Над входом піраміду прикрашав родинний герб і хрест. Зовні піраміда була обнесена ажурною металевою огорожею, біля неї стояла скульптура ангела. Всередині каплицю прикрашали фрески та розписи на релігійну тематику, спокій небіжчиків охороняла статуя богині-охоронниці Ізіди.

Джерело: Березоворудський народний історико-краєзнавчий музей «Палацово-парковий ансамбль садиби Закревських в Березовій Рудці», Полтава, 2007 р.

 

Детальніше про: Прилуки, Линовиця.

 

Залишайте свої відгуки та пропозиції щодо даного маршруту в Гостьовій книзі.

 

MyCounter - счётчик и статистика

© 2007-2011. Пам'ятки рідного краю
Розробка та підтримка - dSb