Головна Подорожі Карта пам'яток Новгород-Сіверський
   

Новгород-Сіверський

 

За деякими даними, Новгород-Сіверський виник 989 року на місці поселення сіверян ще за київського князя Володимира Святославича. Перша згадка в літописних джерелах зустрічається під 1044 роком. Новгород-Сіверський виник на високому правому березі річки, і назва його дійшла до нас у первісному вигляді: Новий город Сіверської землі.
З найдавніших споруд до наших днів не збереглося нічого, крім фундаментів,– усе знищила ординська навала 1239 року. Зате залишилося декілька надзвичайно цікавих будівель пізнішого часу.

Успенський собор

Одна з найстаріших пам'яток, що дійшли до нас,– Успенський собор, розпочатий будівництвом 1671 року на місці давньоруського храму. Заборона Петра І зводити муровані будівлі в провінції перервала ці роботи, остаточно завершені лише 1721 року. За планом Успенський собор – хрестовокупольний, п'ятибанний, дещо схожий на чернігівську Катерининську церкву, тільки форми тут важчі, центральним круглий барабан на диво могутній. Мабуть, тому через деякий час надто важка будівля дала тріщини в арках, отож 1767 року під них підвели для міцності опорні стовпи. А 1820 року замість чудових грушоподібних барочних бань з'явилися цибулеподібні, що значно зіпсувало мальовничий силует пам'ятки українського зодчества. Тоді ж були прибудовані дзвіниці і критий перехід-притвор до неї.
Великий інтерес становить окраса цього храму – іконостас, особливо рокайлеві різьблені позолочені царські врата, а також – декілька ікон кінця XVII – початку XVIII століття.
На північ від собору, на окремому виступі давнього Передграддя, де так зручно й приємно було будь-якому перехожому відпочити на крутосхилому пагорбі край дороги, здавна стояло древньослов'янське божество.

Миколаївська церква

 

Після прийняття християнства замість Ідола споруджено муровану церкву (1086 р.), а на її післяординських руїнах, згодом, – дерев'яну на честь святого Миколи (1720р.) – покровителя всіх мандрівників, мореплавців та торговців. Вершина та вимагала виключно висотно скерованої будівлі, отож і поставили новгород-сіверські теслі найбільш виразну для такого місця споруду – хрещатий однобанний багатоярусний храм. Його пірамідальний силует логічно довершує обриси пагорба. М'які форми критих гонтом дахів і заломів, прямовисне шалювання площин надають Миколаївській церкві одночасно з урочистою піднесеністю рис людяності. Впадає в око характерна для українського народного зодчества деталь – скошені кути одвірків.
Обидва храми споруджувала своїм коштом заможна новгород-сіверська громада. Тут здавна славилися ремісничі цехи гончарів, кравців, шевців, ковалів, теслів тощо, славилися й торги, на які з'їжджалася сила-силенна купців, міщан, селян.
1782 року встановлюється Новгород-Сіверське намісництво, перейменоване пізніше на губернію, що проіснувала, втім, недовго – до 1797 року. За цей період місто прикрасилося кількома громадськими спорудами, серед яких – торгові ряди на старому міському торжищі. Видовжені, приземкуваті будівлі рядів з глибокими сутеренами, з аркадною галереєю на фасаді, з міцними ґратами й кованими дверима та віконницями стоять і понині. Дещо невпевнений малюнок архітектурних деталей дає підставу вважати, що будівничими були місцеві майстри, які ще не мали навичок у прийомах класицизму.
З нагоди відомої подорожі Катерини II через Україну в Крим у Новгороді-Сіверському, який вона проїжджала, споруджено Тріумфальну арку (1786 – 1787 рр.). Високий арочний проїзд з обох боків фланкують пілони з вузькими двоколонними портиками іонічного ордера. На стінах арки, між колонами, розміщено по вертикалі геральдичні щити з гербами 10 повітових міст Новгород-Сіверського намісництва. Довершені форми арки свідчать про руку кваліфікованого зодчого.

Бурса Спасо-Преображенського монастиря
Келії Спасо-Преображенського монастиря

Так само, як у древніх Києві, Чернігові виникали нижче міста за течією річок на правобережних кручах осередки православ'я, у Новгороді-Сіверському засновано Спасо-Преображенський монастир (ймовірно, XII ст.). Коли місто стало сотенним центром Стародубського козацького полку (1663 р.), поновлено старі укріплення, а з ініціативи й завдяки енергії новгород-сіверського, а згодом чернігівського архієпископа Лазаря Барановича розгорнулося велике будівництво в Спасо-Преображенському монастирі. Реконструюються з доданням елементів у стилі барокко зруйнований ще ординцями собор, будинок настоятеля, прямокутна в плані територія монастиря оточується мурованою огорожею, згодом зводяться трапезна з церквою, келії, бурса.
З південного заходу у центрі монастирських мурів розташована в'їзна брама з дзвіницею. Споруда ця цікава в багатьох відношеннях. Для посилення ефекту парадності і водночас із суто оборонних міркувань її поставлено значно глибше фасадної лінії мурів, і невеличкий курдонер, що утворився в такий спосіб, фланковано прибрамними круглими в плані вежами. Раніше перед брамою існував сухий рів, і з підвального приміщення під спорудою сюди дивилися чотири бійниці, над ними – підйомний місток. І ця частина споруди датується приблизно другою половиною XVI століття. Десь близько 1605 року вежу висадив у повітря пороховий заряд. В останній чверті XVII століття при послідовникові Л. Барановича Михайлові Лежайському капітальне будівництво в монастирі тривало. Дзвіницю-браму відновлено, її головний фасад набув вигляду тригранної вежі, в членуваннях подібної до іконостаса, що цілком відповідало урочистій ролі головного входу в монастир. Цьому дещо суворому, стриманому образу протистоїть м'який та напрочуд затишний надвірний фасад. Він ніби в дзеркалі відбивав умиротворений душевний стан богомольця, що вже спокутував свої гріхи, випросив у бога прощення, віддавши належне обителі, і повертався додому очищений та спокійний. Над трьома виразними арками нижнього ярусу проходить пояс з нішами, раніше прикрашеними фресками (Вседержитель у центрі, дванадцять апостолів – обабіч нарівно), а вище – другий поверх, розкритий аркадною галереєю – гульбищем. Вінчає споруду такий же витягнутий, згідно з овальним планом, восьмерик з широкими отворами для дзвонів. Впадають в око улюблені в народній архітектурі й досі солярні знаки – сонечка з цеглин на боках брами-дзвіниці.
Пишним декором прикрашено монастирські мури, до 1830 року їх зубці покривала зелена полив'яна черепиця. Всі чотири наріжні вежі мурів – квадратні в плані, з парними вікнами у другому ярусі – виступають вперед, даючи можливість огляду, а колись й обстрілу підходів до монастиря.
На подвір'ї, за старезними деревами обабіч парадної алеї, розміщено основні монастирські споруди: по ліву руку – будинок настоятеля (XVI ст.) з прибудованим корпусом на сутеренах (XVII ст.) та церквою Іллі (1787 р.), праворуч – палатний корпус (XVI ст.) із трапезною та церквою Петра й Павла (XVII ст.). Остання – звичного чернігівського типу, з низенькими раменами хрещатого плану і високо піднятою банею. Вона нагадує ту ж таки новгород-сіверську пам'ятку – церкву Миколи або седнівський храм. Але ця – найстаріша. Тут також, як і на стінах брами-дзвіниці, вимурувано з цеглин древні князівські знаки тризубця, а на верхівці главки, над яблуком – чудовий витвір місцевих ковалів – ажурний кований хрест.
У східній частині монастирського подвір'я привертає увагу дещо незвичним фасадом двоповерхова будівля з великими арками колишніх галерей – бурса (1657 – 1667 рр.). Скромний декор стін підкреслює сміливий ритм аркади – характерного елемента українського дерев'яного зодчества XVII сторіччя.
А в центрі монастирського подвір'я, на підвищенні – білостінна велична споруда Спасо-Преображенського собору, стилістично чужа всьому барокковому ансамблю, хоча по-своєму й художньо довершена, монументальна, домінуюча над оточенням. До неї тут стояв первісний храм Спаса (XII ст.), розібраний через аварійний стан у 1785 – 1787 роках. Катерина II під час перебування в Новгороді-Сіверському дала значні кошти на новий собор, і в 1791 – 1806 роках він був споруджений за проектом видатного російського архітектора Дж. Кваренгі в стилі класицизму. Відкрита для огляду з далеких далей монастирська гора обумовила й величний, виразний силует. Три фасади прикрасили могутні портики з трикутними фронтонами. На бічних фасадах вони накладні. Східний фасад оформлено вівтарною абсидою. Великий круглий барабан зі сферичною банею і чотири восьмикутні вежі по кутах, за російським звичаєм, утворили урочистий, виразний образ собору. Класичний арочний мотив з двоколонним портиком повторено в просторому інтер'єрі, так само як у Бігачі й Стольному, тільки тут – спарені колони.
У північно-західному кутку собору – могильна плита з червоного мармуру: тут поховано графа Олексія Кириловича Розумовського (1748 – 1822 рр.), відомого державного діяча. А на глибині близько двох метрів під нартексом знаходяться підвалини і залишки стін давньої церкви Спаса, в якій висвячували зброю в похід на половців хоробрі «вої» новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Це звідси, з тих самих плит підлоги, вирушав він разом із сином, племінником і братом на чолі дружини у «поле незнаєме половецьке».
І коли подивитись з тої самої монастирської гори на безкраї луки, на далекі озера-стариці і сиві ліси аж ген на обрії і на світлу стрічку одвічної Десни, де на березі й зараз пасуться коні, на будиночки й храми Новгорода-Сіверського, не можна не проникнутися глибоким патріотичним почуттям. У ретроспективі – далеке минуле краю. І недавнє теж хвилює, коли дивишся на зарослі травою шанці, на побиті снарядами стіни й вежі старого монастиря, спаленого фашистами в роки Великої Вітчизняної війни. Тут окупанти влаштували концентраційний табір для радянських військовополонених, тут замордовано десятки тисяч воїнів; з тих самих підземель настоятельського корпусу полонені, як переказують місцеві жителі, намагалися зробити підкоп для втечі: адже колись існувала підземна галерея з монастиря-фортеці... Нині попід мурами – заквітчані братські могили червоноармійців...

 

Одвірок - дерев'яні бруси, що обрамовують дверний отвір.

 

MyCounter - счётчик и статистика

© 2007-2011. Пам'ятки рідного краю
Розробка та підтримка - dSb