Головна Подорожі Карта пам'яток Козелець
   

Козелець

Навесні розлогі береги річки Остер, на якій стоїть Козелець, вкривають суцільним килимом жовті квіти козельці, – кажуть, від них і пішла назва селища. Відоме воно з документів початку XVII сторіччя. Вигідне положення при великій дорозі сприяло швидкому зростанню містечка, і від 1656 року воно вже користувалося магдебурзьким правом, наданим Богданом Хмельницьким за стійкість і мужність населення сотенного Козельця в боротьбі проти польських поневолювачів.
...Навесні 1731 року російський полковник Ф. С. Вишневський, повертаючись з Угорщини, де він закуповував знамениті вина для погребів імператриці Анни Іванівни, зупинився в селі Чемер, неподалік від Козельця. Зайшовши, як годилося, помолитися, офіцер був вражений могутнім басом, від якого, як то кажуть, мало не хиталися дерев'яні стіни чемерської церкви: співав син реєстрового козака Григорія Розума із сусіднього села Лемеші – пастух Олекса. Вишневський запросив здібного парубка до придворної капели. Пропозиція була аж надто принадна, навіть фантастична. Так Олексій опинився в блискучому Петербурзі і невдовзі став царським придворним співаком. Через роки він – вже не Розум чи Розуменко, а граф Олексій Григорович Розумовський (1709 – 1771рр.) – взяв морганатичний шлюб з імператрицею Єлизаветою Петрівною. Відтоді й пішов дивний рід графів Розумовських, які залишили по собі помітний слід в історії.
На знак вдячності щасливій долі мати Олексія – козачка й лемешівська шинкарка Наталія Дем'янівна Розумиха збудувала своїм коштом у Козельці храм-подяку, храм-усипальницю – собор Різдва Богородиці з чотириярусною дзвіницею.
Ще здалеку помітна велична дзвіниця (1766 – 1770 рр.) – висотна домінанта Козельця й незмінний супутник собору Різдва Богородиці (1752-1763 рр.), що стоїть поруч, на тому майже місці, де шлях з Києва повертає на Чернігів.

Собор Різдва Богородиці

Особливої принадливої святковості надають дзвіниці гра світла й тіней на згрупованих попарно на кутових контрфорсах – колонах та ввігнуті в плані, енергійно трактовані антаблементи розчленованих ярусами фасадів. Легкість, повітряність споруди підкреслені рустом першого ярусу і глибокими отворами-арками на трьох горішніх поверхах.
Така ж святковість, посилена насиченим декором у вигляді гарно оздоблених наличників високих вікон, рокайлевих завитків довкола картушів на півкруглих фронтонах, грайливих зірок на фризі, що перегукуються із золоченими сонечками-рипідами на шпилях, які увінчують ганки, яскраво проступає в образі білостінної будівлі козелецького собору. Здається, всі можливі бароккові та рококові прикраси закликані вразити глядача не просто монументальністю споруди, а й її вишуканістю, багатством, шо нагадуюгь тонкий витвір ювелірного мистецтва. Рівнобічний у плані храм з чотирма симетричними абсидами увінчують п'ять бань на високих барабанах. Сходи трьох ганків ведуть на другий поверх: храм двох'ярусний. Внизу, у низенькому першому ярусі, т. зв. «теплій» церкві,– усипальниця Розумихи, фундаторки величного собору.
А інтер'єр другого ярусу підпорядкований головному композиційному акценту – гігантському, заввишки двадцять сім метрів, іконостасу, різьбленому й позолоченому. Яскрава позолота ще більше виграє на синьому з білими й жовтими прожилками тлі іконостаса. Вражають не тільки розміри, але й високохудожнє виконання різьби та живопису цього шедевра.
Не можна не вклонитися майстрам XVIII сторіччя (зводили собор і дзвіницю вітчизняні зодчі – росіянин А. В. Квасов та українець І. Г. Григорович-Барський, ікони для іконостаса писав зі своїми помічниками художник Г.А. Стеценко, а різьблення виконав різьбяр-підприємець С. 3. Шалматов), та не забуваймо і про титанічну працю радянських реставраторів, які відновлюють цю видатну пам'ятку архітектури і мистецтва.
Ще один самобутній козелецький храм, споруджений на невеличкому узвишші над берегом Остра 1784 року,– церква Миколи. Вельми популярний на Україні святий вважався покровителем усіх подорожуючих сушею й водою, отож храм такого імені при великому шляху – річ звичайна.

Вознесенська церква

Будівничі другої козелецької церкви вже не мали можливості запросити видатних зодчих, тому зводили її за давніми народними традиціями, прагнучи, втім, не відставати від все ще модного барокко.
На видовженому хрещатому плані виросла будівля, схожа в деталях на кам'яницю цивільного призначення, а об'ємно-просторовим вирішенням – на хрестовокупольну дерев'яну церкву. Бажання гідно височіти поруч із явно неперевершеним собором Різдва Богородиці помітно у дуже витягнутій вгору бані з двома заломами, увінчаній велетенським позолоченим хрестом. У поєднанні з білими стінами, декорованими гарними барокковими наличниками, які посилюють гру світлотіні, несподівано ефектно виглядає глибокий вишневий колір бані. Церква Миколи залишає своєрідне враження.

А от третя козелецька церква – Вознесенська. Незважаючи на цілком імпозантні, мальовничі вікна-люкарни, щільно стулені п'ять бань і загальні бароккові обриси, вона є, між тим, пам'яткою не барокко, а архітектурного «історизму» (1866 – 1874 рр.). Будувалася церква у 1866-1874 рр. Південно-західна вежа використовується як дзвіниця. Фасади церкви суворі й лаконічні. Гладкі поштукатурені стіни вінчають розвинений профілірований карниз, під яким розташовані круглі горищні приміщення. Північні і південні стіни закінчуються трикутними фронтонами. Головний об'єм вінчає велика глава з 8-ма світловими прорізами. Чотири малі глави розташовані над кутовими банями. В інтер'єрі зберігся настінний живопис.

 

 

Антаблемент - верхня частина споруди, що спирається на колони і підтримує дах; поділяється на архітрав, фриз та карниз.

Руст - прямокутний камінь з грубо обтесаною або опуклою лицьовою поверхнею, застосовуваний для облицювання стін; штучний руст - імітація такої поверхні.

Наличник - архітектурний елемент, який обрамляє віконний або дверний проріз.

Рокайль - орнамент у вигляді стилізованої черепашки в обрамленні зі сплетіння завитків, химерно вигнутих ліній тощо; характерне для західно-європейського стилю рококо (18 ст.).

Картуш - скульптурна або графічна прикраса у вигляді декоративно обрамленого щита чи напіврозгорнутого сувою, на яких зроблено написи, зображено герби, емблеми тощо.

Фриз - середня горизонтальна частина антаблемента, розташована між архітравом і карнизом; суцільна смуга декоративних скульптурних, живописних та ін. зображень, що оторочує верхню частину стіни.

Барабан - в архітектурі циліндрична або багатогранна верхня частина будівлі, яка увінчана куполом.

Люкарна - декоративний віконний отвір на горищі, куполі чи шатрі.

Контрфорс - вертикальний чи похилений виступ стіни, призначений для збільшення її міцності й стійкості; поширений в готичній архітектурі.


 

 

MyCounter - счётчик и статистика

© 2007-2011. Пам'ятки рідного краю
Розробка та підтримка - dSb